Оригинален текст
Край землі, засипана снігом, з льоду й води,
Жінка біла хижо стоїть.
Їй і досі люди носять жертви -
До легких рук вкладають мертвих:
- У небо зведи!
Посмішка злая:
- Я лише граю, як може - злетить!
А я на порозі стану, руки розкину.
А я на сторожі стану - схоплю, перестріну.
Понад прірвою жінка біла
Закривавлені очі закрила
Новому з смертних:
- Спи! Вже спиш?
В спину штовхає. З краю в безкрає.
- Може й злетиш!