Оригинален текст
Телеграфи мовчать, хтось зрадив ідею.
Всі втратили віру, але лиш дивляться в небо.
Там апостоли грають у карти, під скрегіт зубів.
На розбитих іконах колишніх ідей
Плачуть горобці, бо у них Прометей
Забирає вогонь, щоб зігріти богів.
Приспiв:
І віяв вітер, плакали квіти.
Боже, зглянься - це ж все твої діти.
Так жадібно вдихають грудьми запах війни.
Хто вмирав десять раз за волю.
Той знає справжню її ціну.
Хто розгніваний бігав по полю
Вбиваючи грім піднімав цілину.
І скидаючи з себе хреста.
Бо не в змозі нести.
Десять раз задля того вмирав.
Щоби знову воскрести.
Приспiв:
І віяв вітер, плакали квіти.
Боже, зглянься - це ж все твої діти.
Так жадібно вдихають грудьми запах війни.
Вийдеш з хати, подітись немає куди від болю.
Де дорога від сліз буркуном проросла.
Від порогу, до гуляй-поля.