Оригинален текст
Стріляли, зрештою, свої...
...в квітні були зняті мої вірші у
"Зміні", зарізані у "Жовтні", потім надійшли
гарбузи з "Дніпра", "Вітчизни".
(з щоденника Василя Симоненка, 3.09.1963р.)
Таки прострелений словами
У пружні груди й навздогін -
Як по землі з дзвіниці дзвін -
Він впав, хитнувся перед нами
І роздавив слова лаї.
Стріляли зрештою, свої -
Та тільки вельми завидющі,
Що красивіший він, що дущий...
Свавілля обійма гаї...
Дзвін знов цілується з громами
І з тишою в очах у мами,
Він перепитує її:
"Стріляли, зрештою, свої?.."