Оригинален текст
Вже відгоріли айстри у саду,
Кленове листя золотом облито.
А я іду по стежечці іду,
Яку стоптало наше спільне літо.
Я знаю ти не вернешся уже,
Бо наші долі ніби розкололись,
Але для чого пам’ять береже
Твоє тепло і твій привітний голос.
Приспів:
"Забудеш?" - запитують трави сумні.
"Забудеш?" - питає із вирію птах.
А серце не може сказати, що "ні".
А серце не вміє сказати, що "так". (весь куплет - 2)
Я не шукаю на чиїй вині,
Те, що стежина не простлалась далі,
Але здається вже тепер мені,
Що ми зміняли радість на печалі.
І загубили ніжність молоду
В словах гарячих і несамовитих.
Я знов іду, чого я знов іду,
По стежці де ходило наше літо?
Приспів:
"Забудеш?" - запитують трави сумні.
"Забудеш?" - питає із вирію птах.
А серце не може сказати, що "ні".
А серце не сміє сказати, що "так". (весь куплет - 2)