Оригинален текст
Місто немов сузір’я...
Як часто, блукаючи, йшли ми на світло домів,
від яких не лишилося й каменя!..
Та хто нам повірить, що йшли ми на світло?
Як часто шукали ми гирло, і міст, і причал
в опівнічних пустинях дворів,
Та хто нам повірить, що річка була тут?
Тільки крізь нас переходять міста у непам’ять.
Ми вимовляємо їх і знаходимо іншими.
Втім, вранці виходиш на площу і все пізнаєш.
Липи в час доцвітання стоять золоті безгомінні.
Липи в час доцвітання стоять золоті безгомінні...