Оригинален текст
Не поспiшай, душа моя, черствiти,
вiд болю та злоби не кам'янiй.
Горить земля i витоптано квiти,
та корiнцi залишилися в нiй.
Не може бути, щоб усе до цурки,
щось в глибинi зостанеться, либонь.
Адже були татари вже i турки
i кров була, i сльози, i вогонь.
Осяде пил над мертвою землею,
замрiє сонце в курявi й диму.
Як я тодi камiнною душею
тi благороднi променi сприйму?!!
Я знаю, в днi загибелiв безвинних
не вимагають милостi бої.
Будь мужня, та в глухих своїх глибинах
обережи занедбану її.
Коли настане мить отого щастя,
за котре йдемо в полум'я та дим,
як нинi гнiв, ще милiсть нам придасться
i скарбом нашим стане головним.
Не поспiшай, душа моя, черствiти,
вiд болю та злоби не кам'янiй.
Горить земля i витоптано квiти,
та корiнцi залишилися в нiй.