Оригинален текст
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили, –
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись – в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала,
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.
Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє,
Синє море звірюкою
То стогне, то виє,
Дніпра гирло затопило.
"А нуте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає –
Ходім погуляти!"
Вилітали запорожці –
Лиман човни вкрили.
"Грай же море!" – заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та й співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди –
Де-де буть роботі?
Закрутивши чорні вуса,
За ухо чуприну,
Підняв шапку – човни стали.
"Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове-молодці,
А у Царград до султана
Поїдемо в гості!"
"Добре, батьку отамане!" –
Кругом заревіло.
"Спасибі вам!" –
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову походжає
Та на хвилю пан отаман
Мовчки поглядає.
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли панувати...